Як міжнародне право захищає військовополонених?

На початку XXI світове товариство ще визнавало війну (передбачено статутом Ліги націй), як одну із можливостей вирішення конфліктів. З 1945 року світ не визнає війну, як спосіб вирішення суперечок, проте військові конфлікти стаються, і щоб якось прогнозувати їхній перебіг у 1949 році було прийнято 4 Женевські конвенції — так звані «правила війни». 

Женевські конвенції є дійсними і нині. Але те, що вони існують, не означає, що сторони  дотримуються їхніх норм. У цьому контексті спробуємо розібратися з порушеннями щодо українських військових, які вчиняють росіяни на конкретних прикладах.

Важливо, що право Женеви не вимагає від учасників визнання конфлікту — війною. Тобто будь-яка військова агресія та захист вже підпадають під дію правил і збройні сторони мають їх дотримуватися. На жаль, росія часто нехтує цими правилами та порушує взяті на себе зобов’язання. 

Повідомлення інформації про військовополонених

За правилами Женевської конвенції на початку конфлікту кожна сторона має заснувати Національне інформаційне бюро. Його головна задача — це збір усіма можливими способами та узагальнення даних про військовополонених, загиблих, зниклих безвісті, незаконно затриманих окупантами, зокрема, і з-поміж мирного населення з обох сторін воєнних дій.

В Україні цю роль виконує Український національний центр розбудови миру. Додатково на нейтральній території має бути створено Центральне агентство у справах військовополонених — зараз його роль виконує Міжнародний комітет Червоного Хреста. 

Між цими інститутами має відбуватися постійний обмін інформацією Йдеться про: 

1. Особисті дані кожного військовополоненого: 

• прізвище, ім’я, звання, армійський, полковий, особовий чи серійний номер
• місце та повну дату народження
• зазначення держави, від якої він залежить
• ім’я батька, дівоче прізвище матері
• ім’я та адресу особи, яку слід поінформувати
• адресу, на яку можна для військовополоненого надіслати кореспонденцію

2. Всі випадки переміщення, звільнення, репатріації, втечі, госпіталізації, смерті військовополоненого.

3. Якщо можливо щотижня — інформацію про стан здоров’я тяжко поранених або хворих військовополонених.

Всупереч усім цим правилам, росія не створила в своїй країні інформаційне бюро та всіляко заважає роботі українського бюро та МКЧХ. російська сторона  не контактує з міжнародними організаціями, не передає інформацію та не допускає представників нейтральних організацій до зустрічі з військовополоненими, через що багато родин досі не знають де саме перебувають їх захисники, що з ними та чи живі вони взагалі.

Захист життя та здоров’я військовополонених, надання медичної допомоги, забезпечення побуту

Під час пресконференції оборонців Азовсталі вони розповідали, про жорстоке поводження в Оленівській колонії з в’язнями, особливо з бійцями полку Азов” та відсутність медичної допомоги. Вони були свідками або чули, як застосовували тортури щодо військових. Медичної допомоги їм не надавали. Після прибуття до колонії у них забирали особисті речі та всі медикаменти. Годували військових погано, через що вони були постійно голодні.

Стаття 13 Конвенції встановлює, що з військовополоненими необхідно  завжди  поводитися  гуманно. Зі свого боку гуманність забороняє:

• вбивство
• серйозні загрози здоров’ю (фізичне каліцтво, жорстоке поводження, тортури, биття електрикою, тощо)
• медичні та наукові експерименти
• залякування
• цькування тощо

Статтями 15, 30 Конвенції закріплено, що всі військовополонені мають право на належнe медичну допомогу та умови тримання. Сторона, яка взяла в полон, має піклуватися про фізичний стан військовополонених, забезпечувати їх всіма необхідними ліками. 

А стаття 18 гарантує військовополоненим право на залишення особистих речей, в тому числі медикаментів, особистих документів та навіть відмітних знаків й знаки  державної  належності,  нагороди  та предмети, які мають насамперед особисту або суб’єктивну цінність.

Вимоги щодо харчування, яке має бути якісним, достатнім та різноманітним висуває ст. 26 Конвенції. Воно має бути таким, щоб запобігати втраті  ваги або  розвитку  недостатності  харчування. Також військовополонених забезпечують питною водою у   достатній кількості.

Додатково хочемо зазначити, що заборону вбивств, каліцтв та катувань та вимогу забезпечення комфортних умов утримання ще закріплено в Європейський конвенції з прав людини, а саме у ст. 2 «Право на життя», ст. 3 «Заборона катувань», ст. 8 «Право на повагу до приватного і сімейного життя». Для цього ЄСПЛ 23 серпня ще додатково наказав росії утриматися від протиправних дій щодо військовополонених та захисти всі їх права. 

Спілкування військовополонених із рідними

Багато рідних не спілкувалися із захисниками понад 2 місяці, а подекуди з моменту, як ті потрапили у полон. У військових відбирають мобільну техніку, забороняють телефонувати та відправляти листи рідним в Україну.

Військовополоненим дозволено листуватися. Листи й поштові картки мають пересилати найшвидшим способом,  який є у держави,  що тримає  в  полоні. Це право закріплено ст. 71 Конвенції. 

На жаль, Конвенція давно не оновлювалася, тому не містить жодних положень щодо мобільного зв’язку, але виходячи із самої сутності права мати зв’язок із рідними, право дзвонити у військовополонених теж є. 

Також ст. 72 встановлює, що військовополонені мають право одержувати поштою чи будь-якими іншими   способами   пакунки,  індивідуальні  та  колективні,  з їжею,  одягом,   медикаментами, книгами, музичними інструментами чи спортивним інвентарем тощо. 

Ці ж вимоги закріплені Європейським судом з прав людини. У своїх позиціях суд неодноразово вказував, що ст. 8 Європейської конвенції захищає право на переписку, яке може бути обмежене тільки у надзвичайних ситуаціях. 

Суд над військовополоненими

На початку стало відомо про рішення суду самопроголошеної ДНР «засудити» громадян Великої Британії та Марокко, які воювали за Україну, а також можливий суд над військовими з Азовсталі у Маріуполі.

Женевська конвенція забороняє  судові процеси над військовополоненими за саму участь у збройному конфлікті за захист своєї чи іншої держави. Їх можуть засуджувати лише за вчинення індивідуальних та умисних злочинів, які переслідуються законом держави, що їх утримує та за порушення правил та заборон Женевської конвенції.

Військовополонені, що постають перед судом, продовжують користуватися захистом Конвенції, зокрема, ст. 13, про яку розповідали вище. Військовополонені користуються правом на ефективний захист, мають право на  допомогу вибраного ними адвоката та не зобов’язані  визнавати будь-яку вину. 

Важливо, що ст. 87 та 102 встановлює правило, за яким військовополонених можна судити лише за ті діяння та присуджувати покарання тільке таке, як і військовим держави-утримувача. 

Водночас росія визнала спеціальний полк «Азов» — терористичною організацію, намагаючись вивести їх за межі міжнародного гуманітарного права, що явно не підпадає під вимоги конвенції. І додатково перекладаючи обов’язки утримуючої сторони на квазіутворення “ДНР”, вона намагається зняти з себе обов’язок відсутності смертної кари, яка існує за «законами» «ДНР». Таким чином нашим захисникам загрожує умисне вбивство. 

Також право Женеви говорить, що полонені можуть постати лише перед судами, які забезпечать «основні загальновизнані гарантії незалежності та неупередженості». Водночас, військовополонених планують судити в ДНР та ЛНР. Квазіутворення, що не визнані у світі, які не є підписантами міжнародних угод про захист прав та свобод людей. Тобто їхні суди не можуть розглядатися в світі принципів правової держави, і будь-які їхні рішення будуть порушеннями Конвенції. 

До 16 вересня росія продовжує нести обов’язки визначені Європейською конвенцією, вона здійснює ефективний контроль (спеціальний термін, який визначає, хто насправді має владу на певній території) за ДНР, ЛНР та іншими окупованими територіями, тому для неї досі діє заборона на «смертну кару» та обов’язок забезпечити всім особам під її юрисдикцією «Право на життя», в тому числі нашим військовим. 

Проте росія і підконтрольні їй території та утворення порушили майже всі можливі правила і заборони права Женеви та продовжують нехтувати міжнародним порядком, а гуманітарні міжнародні організації не завжди є ефективними у цій війни. 

Для розв’язання цієї проблеми треба продовжувати тиснути на росію та її предстаників, змушуючи виконувати взяті на себе зобов’язання. Важливо постійно фіксувати ці порушення, всіма можливими засобами та висвітлювати їх як у засобах масової інформації, так і в усіх можливих міжнародних органах, зустрічах, конференціях. І звісно збирати докази цих порушень, для майбутніх трибуналів над рф.