Непокора та невиконання наказу командира: що це за дії та яка за них передбачена відповідальність?

06.05.22
Автор публікації: Наталія Баранова

Ми продовжуємо нашу щотижневу рубрику про найактуальніші кримінальні правопорушення. Розбираємося, що означають такі військові злочини як «непокора» та «невиконання наказу», які дії утворюють склади цих правопорушень, як відрізнити одне від іншого та чим це загрожує. 

За вчинення військових злочинів несуть відповідальність, здебільшого, військовослужбовці Збройних Сил України, Служби безпеки, Державної прикордонної служби, Національної гвардії та інших військових формувань.

1. Непокора 

Йдеться про відкриту відмову виконувати законний наказ начальника/командира або інше умисне невиконання наказу (ст. 402 КК України). 

Наказ — обов’язкова вимога начальника/командира про виконання або невиконання підлеглим певних службових дій. 

Начальник/командир — це особа, якій військовослужбовець підпорядковується за службою, тобто тимчасово або постійно є підлеглим.

Дисциплінарний статут ЗСУ говорить, що право командира — віддавати накази і розпорядження, а обов’язок підлеглого — їх виконувати, крім випадку, коли йдеться про порушення закону.   

При непокорі чи опорі підлеглого командир зобов’язаний зробити все, що передбачено статутами ЗСУ від примусу до притягнення порушника до кримінальної відповідальності.

Військовослужбовець може прямо відмовитися виконувати задачу, або ж погодитися, але ігнорувати її виконання. 

Однак ст. 60 Конституції України передбачає, що у випадку явно злочинного наказу чи розпорядження, їх дозволено не виконувати. Підлеглий, який виконав такий наказ, та командир, який його віддав, підлягають кримінальній відповідальності. Наприклад, в умовах бойових дій командир віддав наказ стріляти у мирних жителів або бомбити житлові будинки. Такий наказ є явно протиправним. Відповідно, за невиконання такого наказу не буде кримінальної відповідальності. 

Якщо військовослужбовець не виконує вимоги статуту або інструкції, такі дії можуть бути розцінені як порушення правил несення служби, як недбале ставлення, але не як непокора. 

Чим це загрожує?

За невиконання наказу передбачено до 2 років службового обмеження (наприклад, його не зможуть підвищити за посадою чи званням тощо) чи дисциплінарного батальйону, або до 3 років в’язниці.

Якщо це вчинила група осіб, чи дії призвели до тяжких наслідків, або вчинені в умовах особливого періоду — до 7 років позбавлення волі. 

За непокору в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці — від 5 до 10 років в’язниці. 

2. Невиконання наказу 

Йдеться про невиконання поставленого завдання, що не має  ознак непокори, але призвело до тяжких наслідків (ст. 403 КК України). 

Тяжкі наслідки — велика матеріальна шкода, смерть, тяжкі та середньої тяжкості тілесні ушкодження, втрата боєздатності підрозділу тощо. 

Як відмежовується невиконання наказу від непокори?

Різниця між невиконанням наказу та непокорою полягає у ставленні винного до дій та їхніх наслідків.

Тобто при невиконанні наказу вина полягає у необережності. При цьому винний не розглядав можливості не виконувати наказ, хоча повинен був і міг передбачити. Або свідомо не виконав наказ, легковажно розраховуючи на обставини, завдяки яким його буде виконано. Це називається суб’єктивною стороною злочину. 

Це спільно з іншими ознаками цього злочину (тяжкими наслідками) дозволяє відмежовувати невиконання наказу (ст. 403 КК України) від правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 402 КК України (непокора, що спричинила тяжкі наслідки). 

Натомість суб’єктивна сторона непокори — вина у формі прямого умислу, що проявляється у невиконанні наказу. Ставлення винного до тяжких наслідків непокори (ч. 2 ст. 402 КК) характеризуються, зокрема, і необережністю. 

Якщо військовослужбовець не виконав наказ, але тяжких наслідків не виникло, тоді дії не кваліфікуються за ст. 403 КК України. Наприклад, можуть передбачати непокору (ст. 402 КК України). 

Чим це загрожує? 

До 2 років службового обмеження чи в’язниці, або до року тримання у дисциплінарному батальйоні. 

За дії, вчинені в умовах особливого періоду, передбачено від 2 до 5 років позбавлення волі.

Вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці позбавленням волі від 3 до 7 років.

«В умовах війни необхідно усвідомлювати, які дії по відношенню до керівництва є прийнятними, а які можуть стати підставою для притягнення до відповідальності. Також важливо, щоб військовослужбовці розуміли та знали свої права та обов’язки. Безумовно, якщо наказ керівника є явно протиправним, його ні в якому разі не варто виконувати. При цьому якщо військовий просто не бажає чогось робити, він має чітко розуміти, що це може не просто нашкодити його підрозділу, військовій частині, а й спричинити тяжкі наслідки та бути підставою для притягнення до кримінальної відповідальності»,

резюмує юристка кримінальної практики Наталія Баранова. 

Нагадаємо, якщо вас цікавлять якісь конкретні теми — пишіть нам у коментарях. Ми візьмемо це до уваги під час підготовки до наступних публікацій.

Наш попередній матеріал про те, чим загрожує самовільне залишення служби та дезертирство читайте за посиланням .  

Якщо вам потрібна індивідуальна консультація, звертайтеся до наших юристів через:

  • офіційний e-mail office@millerlawfirm.ua
  • сайт millerlawfirm.ua (кнопка «залишити запит» праворуч вгорі сторінки)
  • Facebook messenger
  • за телефоном +380 (67) 538 45 38