fbpx

Зловживання правом на обвинувачення — нова практика Вищого антикорупційного суду України?

14.02.22

«‎Non bis in idem»‎ (з лат.) —  двічі за одне й те саме не карають. Цей юридичний принцип забороняє двічі притягувати до відповідальності за одне і те ж саме правопорушення. Тобто один злочин — одне покарання. 

Цей принцип пронизує систему права України та світу. Він закріплений у Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини та громадянина (протоколі №7), Конституції України, кодексах, законах та інших нормативно-правових актах.

Він існує для балансу та унеможливлення зловживань кримінальними переслідуваннями правоохоронцями. Але це на папері, у реальності все неоднозначно.

Поясню на прикладі справи колишнього керівника аеропорту «Бориспіль» Євгенія Дихне, чиї інтереси наша компанія захищає у Вищому антикорупційному суді України.

Євгенія Дихне обвинувачують у тому, що він нібито передав приміщення аеропорту «Бориспіль» у користування орендарям до завершення конкурсу Фонду державного майна, не маючи на це права.  


Йдеться про 2 договори, випадково вибрані з-понад 150 аналогічних. Підписано їх було, як до керівництва Дихне, так і після. Для зручності назву їх Договір №1 та Договір №2. 


Провадження, кваліфіковане за ст. 364 КК України (зловживання владою та службовим становищем), детектив НАБУ зареєстрував у 2018 році, а вже за три роки направив справу до суду. 

Одночасно, аналогічну справу, також за ст. 364 КК України стосовно укладання Договору №1 вже розслідували у 2016-2020 роках. Її зареєстрував та розслідував місцевий відділ поліції Борисполя. Наприкінці 2020 року слідчий закрив справу через  відсутність складу злочину.

Цей факт прямо забороняє детективу НАБУ направляти справу до суду. Тобто є порушення і пряма норма КПК вимагає від нього перевірити наявність вже розпочатих досудових розслідувань щодо одного й того ж самого кримінального правопорушення. Але цього не зробили.

Парадокс у тому, що саме від детектива та прокурора ми дізнались про існування першого кримінального провадження. У численних клопотаннях щодо продовження строків розслідування одним із обґрунтувань зазначали необхідність долучити матеріали першого провадження до справи НАБУ. Але цього теж не зробили. 

Чому це важливо?

У законі є пряма норма і вона дозволяє припинити справу, якщо існує нескасована постанова слідчого про закриття аналогічної справи щодо того ж самого порушення (що розслідували із дотриманням вимог підслідності).

Що ми зробили для закриття справи?

1. Подали запит до Бориспільської окружної прокуратури щодо стану справи. Нам відповіли, що справу закрито.

2. Попросили колегію суду надати тимчасовий доступ до постанови слідчого про закриття провадження.

3. Отримали у передбаченому законом порядку постанову слідчого.

4. За три дні до дати чергового засідання направили запит до Бориспільської окружної прокуратури з проханням надати актуальний витяг із ЄРДР.

5. Засідання було призначено на 9:00 понеділка. У цей час наш юрист вже був в прокуратурі та отримав актуальний витяг з інформацією, що провадження все ще закрито, направивши скан-копію в суд.

Ми заявили клопотання про закриття справи в частині укладання Договору №1. Надали суду нескасовану постанову слідчого, підтвердження тотожності діянь та того, що процесуальний керівник, обізнаний про статус кримінального провадження, не скасував рішення про закриття.

Далі найцікавіше. Прокурор спочатку з порушенням процедури, але отримав тимчасовий доступ до всіх матеріалів першого провадження. Приніс їх в суд, не відкривши їх стороні захисту. А коли суддя відклав розгляд для ознайомлення адвокатів, приніс свій рапорт на ім’я в.о. керівника САП та постанову керівника Київської обласної прокуратури про скасування постанови слідчого про закриття першого кримінального провадження.

Суд, заслухавши думку адвокатів, не прийняв до уваги інформацію з документів прокурора та визнав їх недопустимими, врахувавши при цьому всі наші аргументи. Майже всі. Загалом колегія суду підійшла дуже відповідально до аргументації рішення. На мою думку, рішення якісне. 

Але все ж таки відмовила в закритті справи на підставі формального порушення підслідності з-боку бориспільських слідчих. Формальне, тому що доказів підтвердження немає. 

Замість висновку

Хочу висловити свою повагу роботі Вищого антикорупційного суду України. Вони дійсно підходять до винесення рішень відповідально. І найкраще підтвердження цього – постійне збільшення виправдувальний вироків.

Але схильність до обвинувачення все ще трапляється. І правоохоронна система залишається каральною машиною. 

В мене немає сумнівів, що ми виграємо цей кейс. Але це витрати часу, грошей та репутації клієнта. Яких можливо було б уникнути, якби у нас насправді діяв принцип презумпції невинуватості. А поки це, на жаль, презумпція винуватості.

І як результат такого підходу, ми маємо 2 однакових кримінальних провадження щодо одного й того ж порушення. Тобто ситуацію, що прямо заборонена ст. 4 Додатку №7 до Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини та громадянина. І це дає нам можливість звернутись до ЄСПЛ.

Подібна практика має змінитися. Змінитися на вчора. Лише тоді ми зможемо використовувати термін «справедливість» без скептичної посмішки на обличчі.