fbpx

На шляху до НАТО: чи готовий Альянс прийняти Україну?

23.03.22
Автор публікації: Наталія Баранова

Перший Генсек Альянсу генерал Гастінгс Ісмей зауважив, що новостворена організація має «тримати росіян на відстані, американців всередині Європи, а німців — під контролем». Вислів «тримати росіян на відстані» крізь роки не втратив актуальності.  

Вступ України до НАТО міг би стати беззаперечною гарантією нашої безпеки, територіальної цілісності та незалежності. Але ми не в НАТО. І 28 днів тому росія безжально порушила всі моральні та демократичні принципи і вторглася в Україну. З того дня українці стоять на форпості боротьби всієї цивілізованої спільноти. 

То чому мовчить Альянс, покликаний захищати мир, зокрема, сусідніх з Україною держав, які є її членами?

Північноатлантичний Альянс (НАТО) створено у 1949 році. Друга світова війна, загроза післявоєнної Німеччини, політика СРСР спровокували США та Європу створити військово-політичне об’єднання, до якого тоді приєдналося 12 країн. До цього моменту будь-яка інша організація не надавала таких гарантій безпеки, як НАТО. Нині учасниками Альянсу є 30 держав.

Основна ідея — об’єднати зусилля для колективної оборони, збереження миру, забезпечення свободи та безпеки країн-учасниць за допомогою військових і політичних засобів.

Сторони Північноатлантичного договору ще 1949 року підтвердили своє прагнення жити  у  мирі  з  усіма  народами і урядами, захищати свободу, спільну спадщину, об’єднувати свої зусилля для колективної оборони та підтримки миру і безпеки. 

Стаття 5 договору зазначає — збройний напад на одного або на кількох членів НАТО розглядатиметься як напад на всіх членів і в разі його здійснення кожна з них надасть допомогу тій стороні, яка зазнала нападу, і одразу здійснить дії, які вважатимуться необхідними, включаючи застосування збройної сили, для відновлення і збереження безпеки. 

Наочним прикладом дії Північноатлантичного договору був теракт у США 11 вересня 2001 року. Тоді НАТО, посилаючись на статтю 5, проголосило це нападом на всі країни-учасниці Альянсу, та почало світову боротьбу з тероризмом. 

Щодо співпраці України з НАТО 

Взаємини України та НАТО почали розвиватись ще на початку 90-х, а першу програму партнерства розробили у 1994-му. Вже за три роки Україна підписала Хартію про особливе партнерство, заснувала Комісію Україна-НАТО, відкрила Місію України при Північноатлантичному альянсі, а згодом Офіс зв’язку НАТО в Україні. 

2008 року, після інтенсивного діалогу щодо членства в Альянсі підписано лист-подання заяви щодо можливого приєднання України. Тоді на саміті в Бухаресті країни-учасниці пообіцяли, що Україна долучиться до організації. Однак рішення щодо надання Україні Плану дій з членства в НАТО так і не було прийнято. Одна із підстав — відсутність єдності українського народу щодо бажання стати його частиною. 

2010 року, на той момент ще Януковичем, підписано закон «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики», в якому йдеться про дотримання Україною політики  позаблоковості. Це означало неучасть України у військово-політичних союзах, пріоритетність у розвитку європейської системи колективної безпеки, продовження конструктивного партнерства з НАТО та іншими військово-політичними блоками. 

Такий статус виявився неефективним для безпеки України та захисту територіальної цілісності. Адже в 2014 році це не зупинило росію в анексії Криму та окупації Донецької та Луганської областей. Того року, враховуючи конфлікт з росією, Україна відмовилась від позаблокового статусу та обрала курс на інтеграцію. У новій редакції закону України «Про засади внутрішньої та зовнішньої політики» вказано, що однією з засад зовнішньої політики є поглиблення співпраці з Альянсом для набуття членства.

У 2016 році Україна ратифікувала угоду про статус Представництва НАТО в Україні,  якою об’єднала Офіс зв’язку і Центр інформації та документації — це перший прецедент за час існування Альянсу. Згодом Конституцію України доповнило положення про реалізацію стратегічного курсу держави на набуття повноправного членства України.

2020 року НАТО визнало Україну партнером із розширеними можливостями. Мета такого партнерства — вдосконалити взаємосумісності та поглибити співпрацю між союзниками та партнерами, які роблять значний внесок в операції та місії під проводом НАТО. Це нові формати військово-політичного діалогу, доступу до навчань, відкритих лише для учасників Альянсу. 

В оборонній сфері визначено такі пріоритети:

  • досягти взаємосумісності ЗСУ, інших безпекових і оборонних структур зі структурами країн-учасниць НАТО
  • активізувати реформи, необхідні для досягнення критеріїв членства
  • отримати запрошення та приєднання до плану дій членства в Альянсі

Торік лідери НАТО озвучили, що Україна отримає членство. Тобто ми були на шляху до інтеграції. До того ж, НАТО ще тоді надавало розширену військову підтримку Україні.

18 лютого цього року на Мюнхенській конференції з безпеки Президент України звернувся до НАТО зі словами:

«Нам кажуть двері відкриті. Але поки що: стороннім вхід заборонено… Якщо не всі члени Альянсу хочуть нас бачити або всі члени Альянсу не хочуть нас бачити скажіть чесно. Відкриті двері це добре, але нам потрібні відкриті відповіді, а не роками не закриті питання. Хіба право на правду не входить до наших розширених можливостей?»

Фактично ця промова додатково підтвердила бажання українського народу та українського уряду на інтеграцію та вступ до НАТО. Як стверджують самі представники Альянсу, вони суворо засуджують дії росії, вважають їх порушенням міжнародного права та загрозою для європейської безпеки. Країни, які входять до складу Альянсу, закликають окупантів вивести свої війська з нашої країни. 

НАТО багато років навчає українське військо, країни-члени підтримують нас зброєю, обладнанням та гуманітарною та фінансовою допомогою. Те, що ми зараз боремось за нашу незалежність стало можливим, серед іншого, завдяки підтримці країн-учасниць.  Альянс в Європі нині проводить активну підготовку, навчання військових, переводить їх в режим боєготовності. Разом з тим, продовжує спостерігати, як в Україні вбивають людей, калічать життя тисячам українців, знищують майно та інфраструктуру. 

За словами чинного Генсека НАТО Єнса Столтенберга, Альянс готовий співпрацювати з Україною щодо членства, проте термін ще не визначений. Договір передбачає захист країн-учасниць Альянсу, однак сюди не входить втручання в конфлікт, якщо країна не є членом НАТО, навіть якщо вона має позаблоковий статус, або партнерство з розширеними можливостями. 

Щодо вступу до НАТО 

Підстави вступу до НАТО є у статті 10 Північноатлантичного договору. Так, сторони можуть за одностайною згодою запросити приєднатися будь-яку іншу європейську державу, здатну втілювати його принципи. Рішення ухвалює Північноатлантична рада, за згодою усіх держав-учасниць. 

План дій щодо членства в Альянсі включає: політичні та економічні, оборонні, правові, військові питання, питання ресурсів та безпеки. Тільки після виконання плану дій та погодження усіма учасниками Альянсу, країна отримує статус повноцінного члена. Тобто, ми не можемо автоматично потрапити до НАТО, навіть маючи неймовірне бажання для вступу. Це досить тривалий процес інтеграції, який потребує проведення ряду реформ для досягнення стандартів НАТО. 

Україна з 2014 року перебуває у збройному конфлікті з росією, ця обставина сильно впливає на рішення країн-членів щодо нашого вступу. Деякі не вважають за доцільне брати до себе державу, яка перебуває в стані війни, або просто бояться, що будуть втягнуті в конфлікт з росією. НАТО прямо заявляє, що боїться такого протистояння, ми це бачимо навіть на прикладі безпольотної зони над Україною. У нас щодня летять російські ракети, а небо досі не закрили. 

Є припущення, що основна мета наступу путіна — не допустити наближення НАТО до своїх кордонів. Чи може це бути правдою?

Варто зазначити, що підписання у 1949 році Північноатлантичного договору отримало спротив від СРСР, адже останній вважав — договір суперечить статуту ООН та спрямований на агресію. У радянській пропаганді Альянс вважався агресивним блоком. СРСР та його прибічники протистояли НАТО під час Холодної війни, яка стала причиною розпаду на початку 90-х років радянського союзу.

З 1985 року до падіння Берлінської стіни, путін, як співробітник КДБ, займався вербуванням мешканців Східної Німеччини. Він був свідком виведення радянських військ з Німеччини. Як зауважив путін, після падіння Берлінського муру та об’єднання Німеччини говорилось, що НАТО не буде розширюватися на схід, проте цього не сталось. У згадках про життя й роботу путіна в Дрездені йдеться, що ним неодноразово використовувались формулювання: «Нашим найбільшим ворогом є НАТО». Перемога НАТО в Холодній війні, розпад СРСР, Югославії, об’єднання Німеччини, в якій він будував кар’єру не могли сказатися на відношенні путіна до Альянсу. 

Після падіння Берлінської стіни, розпаду Організації Варшавського договору після Холодної війни, НАТО отримало можливість свого розширення. З часом до НАТО приєднались Польща, Чехія, Угорщина, інші країни, які фактично перебували на відстані витягнутої руки від росії. 

2007 року під час конференції з безпеки в Мюнхені путін заявив, що розширення НАТО є серйозною провокацією. Дослівно: «Процес НАТівського розширення не має жодного стосунку до гарантування безпеки в Європі. Навпаки, це фактор, який серйозно провокує».

До тепер, путін прямо визнає, що боїться наближення НАТО. Так, одним із аргументів та підстав війни він визнає своє невдоволення тим, що Україна теоретично колись може вступити в НАТО. 

«Зараз нам варто сконцентруватися на захисті своєї держави і подякувати всім партнерам, які нам допомагають. Вступ України до НАТО є питанням часу. Але не варто робити його єдиним рятувальним кругом, за який треба вхопитись. Якби Альянс зараз був готовий врятувати нас від російських «Градів», він би запропонував свій варіант вирішення конфлікту. За майже місяць війни Альянс довів те, що не варто ідеалізувати організації, навіть, якщо вони покликані забезпечувати мир та безпеку. НАТО не хоче бути стороною конфлікту. Організація виконує свої зобов’язання перед державами-учасницями, передбачені Північноатлантичним договором, не порушує статтю 5. З точки зору людяності, дивлячись на всі знущання, жорстокість та геноцид українського народу, доцільно об’єднати спільні зусилля проти ворога. Це було б правильно і логічно. Проте, ми не можемо їх змусити. Країни-учасниці Альянсу нам допомагають, зокрема, зброєю та військовим обладнанням. Вони дозволили добровольцям приїздити до України та воювати на нашому боці. Альянс не готовий надати нам членство, проте ми як ніколи близькі до цього. Але зараз потрібно розраховувати виключно на сили наших бійців»,

зазначила юристка кримінальної практики Наталія Баранова.

Якось Ангела Меркель натякнула, що відплата неминуча, навіть для найбільшого циніка — путіна, і десь там на нього чекає історична справедливість і, можливо, навіть Міжнародний кримінальний суд у Гаазі. 

Саме зараз час для історичної справедливості. Тож бажаємо нам спочатку перемогти. А потім НАТО і саме захоче, щоб ми до них приєдналися.